Водоохоронна зона природно заповідного фонду

Водоохоронні зони

Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Відповідно до статті 87 Водного кодексу України водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

Згідно з Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486, до складу водоохоронних зон обов’язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів, крім випадків, встановлених Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності”, та/або комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, та/або генеральними планами населених пунктів, які розробляються в порядку, визначеному Земельним кодексом України, Законами України “Про землеустрій” і “Про регулювання містобудівної діяльності”, зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівні.

Відомості про межі водоохоронних зон, прибережних захисних смуг та пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням:

• рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега;
• цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони.

Внутрішня і зовнішня межа водоохоронної зони

Водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі.

Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об’єкті.

Зовнішня межа водоохоронної зони, як правило, прив’язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об’єкта лінією:

• затоплення при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз за десять років;
• берегоруйнування, меандрування;
• тимчасового та постійного підтоплення земель;
• ерозійної активності;
• берегових схилів і сильноеродованих земель.

Зовнішня межа водоохоронної зони на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів визначається з урахуванням:

• зони санітарної охорони джерел питного водопостачання;
• розрахункової зони переробки берегів;
• лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод із зовнішньою межею не менш як 1000 метрів від урізу меженного рівня води;
• усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 метрів від бровки каналів чи дамб.

Для гірських і передгірських річок зовнішня межа водоохоронної зони визначається з урахуванням геоморфологічних та гідрологічних умов, а також селевих та зсувних явищ[1].

Режим регульованої господарської діяльності у водоохоронній зоні

У водоохоронній зоні дотримується режим регульованої господарської діяльності.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 87 Водного кодексу України на території водоохоронних зон забороняється:

1. використання стійких та сильнодіючих пестицидів;
2. влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;
3. скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється органами, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Див. також

Источник

83. Водоохоронні зони

Водоохоронна зона — це природоохоронна територія регульованої господарської діяльності, що створюється для підтримання сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм (ст. 87 Водного кодексу України).

На їх території, зокрема, заборонено: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також потічки.

Розміри та межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. До складу водоохоронних зон входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони встановленої законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлений більш суворий режим, ніж на решті території водоохоронної зони. Ці смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм. Так, прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок — 25 метрів; для середніх річок — 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Вздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель, садівництво і городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, гаражів та автостоянок; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування сміттєзвалищ, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Смуги відведення — це частина водоохоронних зон, що також є землями природоохоронного призначення і встановлюються для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

Виконання водоохоронних заходів у водоохоронних зонах покладається на виконавчі комітети рад, сільськогосподарські, водогосподарські, рибогосподарські підприємства, а також на інших власників землі і землекористувачів.

Контроль за додержанням режиму використання територій водоохоронних зон покладається на місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі комітети рад, органи охорони навколишнього природного середовища.

Законодавство України не встановлює спеціальної відповідальності за порушення правового режиму водоохоронних зон. Тому в разі вчинення відповідних правопорушень юридична відповідальність (дисциплінарна, адміністративна, кримінальна, майнова) настає на загальних засадах. Однак віднесення цих зон до категорії таких, що підлягають особливій державній охороні, дає підстави для застосування до правопорушників підвищених санкцій (адміністративних чи дисциплінарних стягнень, кримінальних покарань) у межах санкцій відповідних статей законодавства, що передбачають відповідальність за вчинене правопорушення.

Источник

99. Правовий режим водоохоронних зон та прибережних захисних смуг Стаття 87. Водоохоронні зони

Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також у потічки.

100. Особливості кримінальної відповідальності за порушення режиму полезахисних лісових

Відповідно до ст. 60 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» полезахисні

природні смуги є одним із типів природних територій, що підлягають особливій державній охороні.

Однак визначення цих природних зон, а також їх правового режиму цей Закон не містить. Оскільки

відповідні природні смуги, як правило, становлять ділянки, вкриті лісом, то й відносини щодо них

здебільшого регулюються лісовим законодавством. Так, стаття 36 ЛК України, що регулює поділ лісів

за групами і віднесення їх до категорій захисності за екологічним і господарським значенням, відносить

полезахисні лісові смуги до лісів першої групи як такі, що виконують переважно природоохоронні

Визначення цієї категорії територій особливої охорони дається в Порядку поділу лісів на групи,

віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового

фонду, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р., відповідно до

якого полезахисні лісові смуги — це штучно створені насадження лінійного типу для захисту

сільськогосподарських угідь (п. 24 Порядку). Ці ліси належать до захисних лісів (поряд з

водоохоронними, санітарно-гігієнічними, оздоровчими та деякими іншими категоріями захисності, що

формують ліси першої групи.

Правовий режим полезахисних лісосмуг охороняє у встановленому законом порядку. Знищення або

пошкодження полезахисних лісових смуг є одним з порушень лісового законодавства, за яку відповідно

до ст. 98 ЛК України до винних може бути застосовано юридичну відповідальність.

Кримінальний кодекс України не містить спеціальних складів злочину, що посягає на правовий режим

полезахисних природних смуг. Знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг створює підстави

для застосування кримінальної відповідальності за умови, що відповідний злочин вчинений із

застосуванням вогню чи іншим загальнонебезпечним способом (ч. 1 ст. 245 Кодексу). Такі дії

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбав-ленням волі на той самий

Якщо ж у результаті вчинення відповідного злочину настали тяжкі наслідки у формі загибелі людей,

масової загибелі тварин чи інші, то винна особа може бути позбавлена волі строком від п’яти до десяти

років (ч. 2 ст. 245 КК України).

Вчинення незаконної порубки дерев і чагарників у особливо охоронюваних лісах, якими, зокрема, є

полезахисні лісосмуги, може стати підставою притягнення винних до кримінальної відповідальності за

ст. 246 КК України «Незаконна порубка лісу». Цей злочин карається накладенням штрафу від

п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести

місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з

конфіскацією незаконно добутого.

Источник